Нотатки філологині

Нотатка сьома. Про українську літературну мову

Привіт!

Усі ми знаємо, що існує мова розмовна - та, якою ми послуговуємось у звичайному житті, і мова літературна - та, яка унормована, уніфікована, якою пишуться художні тексти. Сьогодні поговоримо саме про неї - про літературну.

Сучасна українська літературна мова утворилася з різнотипних структурних одиниць, які формувалися  упродовж багатьох століть (на думку вчених із V-VI ст. н. е.). Українці послуговуються нею системі переважно із всенародною однозначністю. Українська мова для них є однією з суттєвих духовно-внутрішніх і зовнішніх національних сутностей.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою(«Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.

Реалія «сучасна українська літературна мова» вужча, ніж «сучасна українська мова», до якої належать ще й  українські діалекти (територіальні, місцеві) і властиві їм мовні одиниці — діалектизми, а також просторічні слова, жаргонізми, сленгізми й арготизми.

Літературна мова - це мова, яка унормована всенародною практикою мовленнєвого спілкування, впорядкована, опрацьована письменниками, вченими, громадськими діячами, іншими верствами інтелігенції. В обох формах (писемній та усній), в усіх стилях і жанрах свого вияву вона єдина для кожної окремої нації, народу, для всіх, хто має в ній потребу і постійно послуговується. Літературну мову характеризує її наддіалектне використання – найтиповіше, соціально найпотрібніше і найумотивованіше. Літературна мова будь-якого народу починається з письма, з писемної фіксації усного мовлення.

Важливо чітко розмежувати поняття загальнонародної мови та літературої мови. Під загальнонародною мовою розуміємо сукупність усіх граматичних форм, усіх слів, усіх особливостей вимо­ви й наголосу людей, що користуються українською мо­вою як рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, фольклорні елементи, жаргонізми тощо. Од­ним із складників загальнонародної мови є літературна мова - відшліфована форма національної мови, що має певні норми в граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні. Літературна мова виникає на підставі писемної, художньо закріпленої форми загальнонародної мови і в своєму усно­му й писемному різновидах обслуговує культурне життя нації. Отже, літературна мова є основою духовної та матеріальної культури людського суспільства, без неї немож­ливий розвиток літератури, мистецтва, науки, техніки.

Також дуже важливою ознакою літературної мови, як вже наголошувалося раніше, є її унормованість.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю, однак з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти - видозміни тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється.

 Мовні норми найповніше і в певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного та усного мовлення всіх, хто послуговується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тім, щоби досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

Зміст поняття літературної мови змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується. Це супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

От наче і все. Маєте питання? Пишіть у коментарях!

До нових зустрічей!

У дописі використано матеріали з відкритих інтернет-джерел.