Наприкінці приходить... захват!

Певно, мені варто розпочати з таких собі двох пунктів.
Перший – мене з дитинства захоплював Давній Єгипет.
Другий – я ніколи не читала детективів («Золотий жук» у школі не рахується).
А коли у книжці поєднуються зразкова класика жанру та змалку цікава тема, то я просто зобов’язана її прочитати!

Отже, все по порядку.

По роботі через мої руки проходить безліч книжок різних тем і жанрів. Відповідно, і детективів теж. І чомусь жодна така книжка не викликала у мене бажання її прочитати. Або стиль написання не чіпляв, або було надто багато крові, або й просто власний стереотип – я детективів не читаю. Але тут я натрапила на неї – книжку Агати Крісті «Наприкінці приходить смерть». Красиво оформлена обкладинка з пірамідами та єгипетський божеством, автор зі світовим ім’ям та відверто моторошна назва зробили свою справу, і я відразу розгорнула… останню сторінку, щоб прочитати анотацію.

Що ж там?

Фіви, 2000 рік до н.е. Батько Ренісенб, жрець Ка Імхотеп, привів у свій дім нову наложницю, Нофрет. Цей момент став фатальним для родини, в якій одразу ж почали відбуватися різні неприємності. Кепський характер Нофрет та глибока темна злість стали причиною щоденних сварок між домочадцями. Та наложниця жадає більшого: вона зводить наклеп на синів Імхотепа та їхніх дружин. Розлючений батько погрожує синам розправою. Аж раптом все перевертається з ніг на голову: Нофрет знаходять мертвою. Сумнівів немає: це вбивство. Під підозрою - уся родина…

Хм, цікаво. Переходжу на титульну сторінку, щоби ввести потрібну інформацію про книжку в електронний каталог, але пальці тягнуться до першої сторінки тексту. Пробігаюся очима. Починаю вчитуватись. Друга сторінка, третя… Отямилася на тридцятій.

Уже ввечері придбала цю книжку через інтернет, а за два дні забрала її на пошті.

Зручно вмостившись у кріслі та загорнувшись у тепленьку ковдру (а за вікном саме дощило), я заглибилася у читання.

Тут, щоб не розкривати подробиць тексту, варто перейти до вражень.

Сюжет насправді інтригує, дуже ненав’язливий та захоплюючий. У мене було безліч здогадок стосовно того, хто ж убивця, але жодна з них не підтвердилася. Страшних чи моторошних відчуттів у мене не було, але книжка тримала в напруженні до самого кінця. Атмосфера Давнього Єгипту надавала свого колориту цьому романові. З одного боку, хотілося читати швидше, щоб скоріше наблизитись до розв’язки, з іншого ж боку я намагалася не поспішати, щоб подовше насолодитися чудовим твором.

Маленька порада: спробуйте ще на самому початку пошвидше запам’ятати імена героїв та їхні родинні зв’язки, щоб не плутатися при читанні.

Книжку я однозначно рекомендую! Впевнена, що моє знайомство з пані Крісті лише починається.

Іра Степанова