Нотатки філологині

Нотатка четверта. Про мовний пуризм

Привіт!

Давненько ми з вами не бачилися. Лікарняний вносить свої корективи в плани, але я знову тут!

Сьогодні поговоримо про мовний пуризм. На одній з офлайн-зустрічей лунала ця цілком актуальна тема, тому вмощуйтеся зручніше та читайте.

Мовний пуризм – це рух, що пропагує очищення мови від запозичених слів. Він особливо характерний мовам, що тривалий час піддавалися впливу інших мов. Для української – російська, для чеської – німецька, для турецької – арабська й перська. Для більшості сучасних мов загрозу несе й вплив англійської мови. Пуризм – необхідне явище, адже завдяки йому зберігається мовна ідентичність. Однак чи завжди він необхідний, які загрози несуть різні запозичення та в чому проблема гіперпуризму?

Запозичення з інших мов можна назвати різного роду «-ізмами». Українська мова найбільше наповнена росіянізмами та англіцизмами. Перші з’явилися внаслідок тривалого панування російської мови в усіх сферах, другі – зі стрімким розвитком інтернету та англійської як мови міжнародного спілкування. Чому вони несуть загрозу? Дуже часто ці слова не відповідають мовній системі, простіше кажучи, виглядають неадекватно в цій мові. Хто з нас не вставляє «е» у слово «джентльмен»? Саме так, скупчення приголосних нехарактерне українській мові, але правильна форма слова така, з чотирма приголосними поспіль. Іншою проблемою є те, що ці слова часто замінюють питомі українські, а отже збіднюють мову. Тому надмірне захоплення англіцизмами нині викликає занепокоєння.

Ідеальної стовідсоткової чистоти в мові досягти неможливо.

По-перше, відбуваються контакти із сусідніми мовами. Переймаються винаходи або культурні практики сусідів, які тягнуть за собою відповідну лексику.

По-друге, епосі глобалізації характерна ще більша інтенсифікація контактів і масований вплив англійської.

По-третє, навіть якщо жорстко відфільтровувати впливи перших двох факторів, то залишиться найважливіша перепона – усі мови походять з одного кореня. Якщо взяти українську – то в нас дуже багато спільного з іншими східнослов’янськими мовами. Окрім того, разом із німецькою, англійською, іспанською, французькою та ін. ми належимо до спільної індоєвропейської мовної сім’ї, тому відшукати унікальні, питомо українські слова, які не мали би споріднених аналогів у сусідніх мовах, завдання не з легких.

Однак, така проблема існує не лише в українській мові. До прикладу, на початку 2000-их з’явився проєкт Anglish (ні, це не помилка, а справжня назва), який має на меті максимально очистити англійську мову від запозичених слів, у тому числі від тих, які сягають коренями ще латинської та грецької мови. Славнозвісним є французький пуризм. Він регулюється на законодавчому рівні. Зокрема, у 70-х роках ХХ століття була створена комісія для створення питомої французької термінології, а згодом певним установам навіть заборонялось використовувати англійські слова, якщо для них є французькі відповідники. Варто сказати, що така жорстока мовна політика дала свої результати, і зараз питомо французькі слова сприймаються не як примусово насаджені, а як цілком природні. У німецькій мові пуристичний рух також є важливою складовою мовної політики. Так, рекламні тексти повертають рекламодавцям, якщо в них є надто великий відсоток англіцизмів, а багато термінів є питомо німецькими. Як бачимо, мови взаємовпливають одна на одну, тому питання пуризму рано чи пізно стає наріжним каменем у будь-якій країні.

Основне зусилля і увага українських пуристів спрямовані на боротьбу з впливами російської. Ця течія активізувалася ще в сімдесяті роки минулого століття і має своїх активних поборників до сьогодні. Основні авторитети: Борис Антоненко-Давидович, Святослав Караванський, Олександр Пономарів та ін.

У книзі «Як ми говоримо» Б. Антоненко-Давидович сформулював цілу низку стилістичних зауважень щодо слововжитку та русизмів у тодішній українській (станом на 1970 р.), покликаючись на цитати з українських письменників. Його праця стала еталоном та безперечним авторитетом для багатьох сучасних редакторів, попри те, що їй уже 50 років. Так, Антоненко-Давидович розрізняє слова усмішка (добродушна) і посмішка (іронічна). Ще він розрізняє слова книга «грубий фоліант, бухгалтерська книга, книга вхідних і вихідних паперів чи так зване «Святе Письмо» та книжка – менші друковані фоліанти. Цих розрізнень дотримуються редактори, попри те, що в сучасній українській вони вже не актуальні.

Антоненко-Давидович перераховує питомо українські вигуки (фіксовані в літературі): їй-право, далебi, справдi, справдi-бо, бiгме, таки так, леле, лeлечко, от бiда, ой горе, ой лихо (ой лишечко, ой лишенько). Деякі з них давно не вживаються в сучасному комунікаційному дискурсі.

Святослав Караванський (1920 – 2016), що з 1979 року жив у еміграції, у своїх пуристичних працях черпає натхнення з фольклору. Разом з Олександром Пономаревом ці два дослідники пропонують очистити українську від запозичень і подають таблиці з українськими відповідниками, незважаючи на те, що вони можуть мати різні семантичні відтінки або просто звучать штучно: авангардний – передовий, авантюрист – пройдисвіт, автентичний – справжній, автоматичний – саморушний і т.д.

Віддаляючи українську від російської, пуристи часто пропонують вживати полонізми. Наприклад, слово «двірець»  замість «вокзал», «середник» замість «крапка з комою» (пол. dworzec,  średnik).

Будь-яке фразеологічне калькування з російської пуристи сприймають як цілком негативне явище, хоча в українській фразеології не бракує кальок з латинської, польської, церковнослов’янської тощо. Окрім того, старослов’янізми, яких більше в російській, і на які всі права має також українська, тавруються як однозначні русизми, яких треба уникати. Наприклад, слово свита (у значенні супроводу високопоставленої особи) вважається русизмом.

Як і на будь-яке явище, на пуризм існують помірні погляди та радикальні. Гіперпуризм – це радикальний варіант мовного пуризму. Представники цієї течії не допускають існування в українській мові латинської термінології і пропонують замінити на питомо українські відповідники навіть ті слова, які є інтернаціоналізмами (тобто мають схожу форму в багатьох мовах, як от комп’ютер). Так, екватор став рівником, маятник – хитуном, а фільтр – цідилом. Деколи такий гіперпуризм призводить до розбіжностей у значенні: пропоновані «добрий» чи «хороший» не можуть заступити «гарний», бо мають різні відтінки значення. Зрештою, виявляється, що пуризм – теж запозичення, яке треба замінити.

Пуризм набув поширення на теренах інтернету. Користувачі пропонують свої варіанти заміни слів, і деколи їхні новотвори мають відверто дивний вигляд. Прагнучи замінити іншомовні слова власне українськими зі, здавалося б, благородною метою, люди часто вульгаризують мову та роблять її зниженою. З одного боку, ми маємо слова, які вже стали звичними («куки» – «реп’яшки», «лайк» – «вподобайка»). З іншого – химерні новотвори, як от «бюстгалтер» – «цицькотрим» (зазвичай вони не приживаються і використовуються жартома).

Мовний пуризм, як і будь-який інший інструмент упорядкування літературної мови, має сенс лише тоді, якщо його використовувати помірковано. З одного боку, бажано не допускати надмірної русифікації чи англізації лексики, з іншого – не слід перетворювати комунікацію на полювання за відьмами і фанатично замінювати слова іншомовного походження на питомо українські.

Отже, мовний пуризм – позитивне явище, доки воно не набуває фанатичних рис. Це  природний процес, адже, якщо заміна є доречною, то рано чи пізно вона стане нормативною. Якщо ж ні – піде в небуття.

Сподіваюся, було цікаво та корисно. Залишилися питання? Ставте в коментарях! А також пропонуйте наступні теми для обговорення.

До наступної зустрічі!

У дописі використано матеріали з відкритих інтернет-джерел.