Мої 365 днів війни

Підбивати якісь підсумки року війни і легко, і складно водночас. Легко, бо це війна, отак банально. Складно, власне, з цієї ж причини. Бо неможливо бути байдужим, залишатись осторонь, коли ворог намагається знищити твою країну і твоє життя.
Я рідко говорю про війну. Ще рідше пишу. Але…

Про сірий манікюр

Я пригадую себе рік тому, ввечері 23 лютого 2022 року. Трохи більше, ніж за півдоби до початку вторгнення. Тривожний настрій невпинно наростав, я продовжувала гортати стрічку новин, не в змозі зупинитися. Зрештою, щоби трохи відволіктися, вирішила приділити час собі та зробити манікюр. Як зараз пам’ятаю – поєднала світло- та темно-сірий кольори.
А вже рано-вранці мене розбудив телефонний дзвінок: почалася війна. Страх, невідомість, сльози. І сірим стало все. А потім чорним. Червоним…
І такою недолугою я собі здавалася з тим манікюром! Власне, багато що тепер здавалося недоречним…

Про кікімори

Коли почалася війна, мені дуже хотілося бути корисною та якось допомагати нашим військовим, тому коли я дізналася, що є можливість плести маскувальні сітки, я зрозуміла, що обов’язково маю бути там.
Нитка за ниткою… Звичайна сітка перетворювалась на кошлате чудовисько. Така сітка для снайпера так і називалася – кікімора. Дівчата жартували, що то ми плетемо костюми на Маланку. Як хочеться, щоб так і було…

Про каву

Мені стало якось соромно радувати себе чимось, коли страждають та гинуть наші люди. Не надто хотілося з’їсти щось смачне, вдягнути щось гарне… Я навіть кілька місяців не брала до рук книжку – недоречно ж. Але одного дня прочитала на фейсбуці таке: «Ти п’єш каву за тих, хто не може». А й правда! Наші військові роблять все для того, щоб ми максимально могли жити звичним життям. Відмовляючись від простих речей, ми знецінюємо їхню важку працю. Тому філіжанка кави за наших котиків!

Про віру

Знаєте цей анекдот?
-Тут кажуть, що буде ядерна війна.
-І що ти думаєш?
-Та думаю почати ремонт!
Жарти жартами, а в ньому вся сутність наших людей. Як би не було погано, сподіваємось на краще. Робимо ремонт, саджаємо квіточки. І віримо в ЗСУ.

Про перемогу

А що ж буде, коли все це закінчиться? Якою буду я? Якими будемо всі ми? Точно не такими, як раніше…
Усі війни закінчуються. Рано чи пізно. І ця закінчиться. Обов’язково нашою перемогою. І усю нашу країну осяє яскраве сонце. Бо життя переможе смерть, а світло – темряву.

Іра Степанова